Про цінність часу

Про цінність часу

Якось один чоловік повернувся пізно додому з роботи, як завжди втомлений і засмиканий, і побачив, що у дверях його чекає п’ятирічний син.

– Тату, можна в тебе дещо запитати?

– Звичайно, що трапилося?

– Тату, а скільки ти заробляєш за годину?

– Ну, взагалі ж, 500. А що?

– Тату… – син подивився на нього знизу дуже серйозними очима. – Тату, ти можеш позичити мені 300?

– Ти запитував тільки для того, щоб я тобі дав грошей на яку-небудь дурну іграшку? – спитав той. – Йди до себе в кімнату ї лягай спати!.. Я працюю цілий день, страшно втомлююся, а ти себе так нерозумно поводиш.

Маля тихо пішло до себе в кімнату й закрило за собою двері. А його батько почав міркувати: «Може, йому дійсно щось дуже важливе потрібно купити. Так чорт із ними, із трьома сотнями, адже він ще взагалі жодного разу в мене не просив грошей». Коли він увійшов у дитячу, його син уже був у ліжку.

– Ти не спиш, сину? – запитав він.

– Ні, тату, – відповів хлопчик.

– Я, здається, занадто грубо тобі відповів, – сказав батько. – У мене був важкий день, і я просто зірвався. Прости мене. Ось, тримай гроші, які ти просив.

Хлопчик сів у ліжку й посміхнувся.

– Ой, спасибі! – радісно викликнув він.

Потім він заліз під подушку й дістав ще кілька зім’ятих банкнот. Батько, побачивши, що в дитини вже є гроші, знову розлютився. А маля склав всі гроші разом, ретельно перерахував купюри, і потім знову подивився на батька.

– Тату, тут рівно п’ятсот. Можна я куплю одну годину твого часу? Будь ласка, прийди завтра з роботи раніше, я хочу, щоб ти повечеряв разом з нами…

Поділись з друзями: