Кожен день - нова притча

Жили-були на світі звичайні чоловік і дружина. Звали дружину Оленою, а чоловіка Іваном.
Повертався чоловік з роботи, сідав в крісло біля телевізора і читав газету. Дружина його, Олена, вечерю готувала. Подавала чоловікові вечерю і бурчала, що по господарству він нічого путнього не робить, грошей мало заробляє. Івана дратувало бурчання дружини. Але грубістю він їй не відповідав, лише думав про себе: «Сама - лахудра неохайна, а ще вказує. Коли одружувалися, зовсім іншою була - красивою, лагідною ».
Одного разу, коли дружина зажадала, щоб Іван сміття виніс, він, з неохотою відірвавшись від телевізора, пішов на двір. Повертаючись, зупинився біля дверей будинку і подумки звернувся до Бога:
- Боже мій, Боже мій! Не склалося моє життя.! Невже до самої смерті я маю жити з такою негарною та сварливою дружиною? Це ж не життя, а суцільна мука!
І раптом почув Іван тихий голос Божий:
- Біді твоїй, сину мій, я міг би зарадити - прекрасну богиню тобі в дружини дати, але коли сусіди побачать зміни раптові у долі твоїй,в здивування велике прийдуть. Давай зробимо так: твою дружину я буду поступово змінювати, вселяти в неї дух богині і зовнішність покращувати. Лише запам'ятай, якщо хочеш жити з богинею, життя твоє повинно стати достойним богині
- Спасибі, Боже. Життя своє будь-хто заради богині може поміняти. Скажи мені тільки, коли почнеш мою дружину змінювати?
- Я трошки зміню її прямо зараз. І з кожною хвилиною буду на краще міняти.

Прийшов Іван додому, сів у крісло, взяв газету і знов включив телевізор. Та тільки чомусь не читається йому. Не терпиться глянути, чи хоча б трохи змінюється його дружина?
 Він встав, відкрив двері в кухню, сперся на одвірок і став уважно розглядати свою дружину. Вона стояла до нього спиною, і мила посуд, що залишився після вечері.
Олена раптом відчула погляд і повернулася до дверей. Їх погляди зустрілися. Іван розглядав дружину і думав: «Ні, змін ніяких у моїй дружині не відбувається».
Олена, помітивши незвичайну увагу чоловіка і нічого не розуміючи, раптом поправила волосся, рум'янець спалахнув на її щоках, коли запитала:
- Чого ти, Іване, так на мене уважно дивишся?
Чоловік не придумав, що сказати, і,  зніяковівши, раптом сказав:
- Може тобі допомогти помити посуд? Я чомусь подумав ...
- Посуд? Мені? Допомогти? - тихо перепитала здивована дружина, знімаючи брудний фартух, - так я її вже помила.
«Це ж треба , як вона на очах змінюється, - подумав Іван, - покращала раптом». І став витирати посуд.

Наступного дня Іван поспішав додому. Ох, і не терпілося ж йому подивитися, як буркотливу дружину поступово перетворюють в богиню!
- А раптом уже багато стало в ній богині? А я, як і раніше, ніяк не змінився…Куплю на всякий випадок квіти, щоб у бруд обличчям перед богинею не вдарити .
Відкрилися двері, і заворожено розгубився Іван. Перед ним стояла Олена в святковій сукні, тій, що купив він рік тому. Зачіска акуратна і стрічка у волоссі. Він розгубився і ніяково простягнув квіти, не відриваючи погляду від Олени.
- Ах, який прекрасний у богинь характер! Яка незвичайна внутрішня краса і зовнішність! - охнув у свою чергу Іван, побачивши святково накритий стіл, і дві свічки горіли на столі, і два келихи, і їжа ароматами божественними Вони сіли за стіл, але раптом Олена підхопилася, кажучи:
- Пробач, я телевізор для тебе включити забула, а ось газети свіжі тобі придбала.
- Не треба телевізора, газети теж мені не хочеться читати, все про одне і те ж у них, - відповів Іван щиро, - ти краще розкажи, як завтрашній день хотіла б провести?
 Зовсім оторопівши, Олена перепитала:
- А ти?
- Я два квитки до театру для нас купив. Але можливо ти погодишся вдень пройтися по магазинах? Нам спочатку потрібно тобі гідне плаття для театру купити.
Ледве не сказав Іван: «плаття, гідне богині», зніяковівши, глянув на Олену і знову охнув: перед ним за столом сиділа богиня. Обличчя її сяяло щастям, і очі блищали.
«О Боже, як прекрасні все-таки богині! Але якщо вона гарнішає з кожним днем, чи зможу я бути гідним богині? – подумав Іван, і раптом, наче блискавка, його осяяла думка: Треба встигнути! Встигнути, поки богиня поруч. Треба благати її народити дитину від мене. Дитина буде від мене і від чудової богині! ».
- Про що задумався, Іване, бачу, ти схвильований? - спитала Олена чоловіка.
А він сидів, не знаючи, як сказати про сокровенне. Не знаючи, як сказати про своє бажання, Іван встав, і промовив, червоніючи:
- Не знаю ... Чи можна ... Але я ... сказати хотів ... Давно ... Так, я хочу дитину від тебе, прекрасна богине.
Підійшла Олена до Івана. З очей, наповнених любов'ю, щаслива сльоза на щоку скотилася. І на плече Івану руку поклала, подихом гарячим обпекла…

«Ах, яка ніч була! Ах, який ранок! Цей день! О, яке прекрасне життя з богинею! »- Думав Іван, онука на прогулянку одягаючи.

Назад