Кожен день - нова притча

Помер чоловік і потрапив на Божий суд. Довго роздивлявся його Господь із здивуванням й замислено мовчав. Не витримав чоловік і запитав:

 - Боже, що із долею моєю? Чому ти мовчиш? Адже я заслужив царство небесне. Я страждав! - із гідністю заявив він

 - А з яких це пір, - здивувався Бог, - страждання вважають заслугою?

 - Я носив волосяницю і вервицю, - вперто насупився  чоловік. - Їв лише висівки і сухий горох, не пив нічого, крім води, не торкався жіночого тіла. Я виснажував своє тіло постом і молитвами...

 - І що? - сказав Бог. - Розумію, що страждав, але за що саме ти страждав?

 - На честь слави твоєї, - не роздумуючи, відповів чоловік.

 - Гарна у мене виходить слава! - посміхнувся сумно Господь. - Я, отже, морю людей голодом, примушую носити будь-яку одежу і позбавляю радості любові?

 Навколо повисло мовчання... Бог так само задумливо споглядав на людину.

 - Отже, що з моєю долею? - нагадала про себе людина.

 - Страждав, кажеш, - стиха мовив Бог. - Як тобі пояснити, щоб зрозумів... Ось, наприклад, тесля, що був перед тобою... Він усе життя будував для людей у спеку й холод, і голодував часом, і часто бив себе по пальцях, і страждав. Але він таки будував. До того ж отримував свою чесно зароблену плату. Ти ж, виходить, все життя тільки і робив, що довбав собі молотком по пальцях.

   Бог на якусь мить замовчав:

- Де ж будинок? ДІМ ДЕ, Я ПИТАЮ?

Назад