Кожен день - нова притча

Якось один великий й могутній цар захворів. Із кожним днем йому ставало все гірше. До нього запросили лікаря. Він став поїти його якимись травами, але від цього не було жодного ефекту. Цар відчував, що сил в нього стає все менше. Він розсердився на лікаря й звелів стратити його. До нього привели іншого лікаря, але й він не зміг допомогти царю, тому на нього чекала така ж доля. Незабаром в усьому королівстві не залишилося жодного лікаря. Цар був дуже могутній, але тепер це нічого не означало, оскільки сили його залишали. Усі навкруги дивувалися: куди ж зникло його богатирське здоров'я. Він почав надсилати гінців у світ до усіх відомих лікарів. Він обіцяв їм величезні багатства, але ніхто не хотів їхати. Всі знали, що зробив цар з цілителями, тому боялися за своє життя. Цар був на грані розпачу, він не хотів вмирати. Раптом один молодий лікар погодився допомогти царю. Прийшов до палацу і сказав:

 - Я тебе зцілю, лише ти мусиш зробити все, як я скажу. Згоден?

У царя не було іншого виходу, тому йому довелося погодитись. Тоді лікар попросив, щоб заздалегідь дали оголошену нагороду і приготували кращого коня в королівстві. Ще він зажадав, щоб усі жителі королівства, вся обслуга, вся стража залишили королівство на день. Цар погодився попри всі умови. Приготували кращого скакуна, видали обіцяну грошову винагороду. У призначену годину всі люди залишили королівство. Залишилися лікар і цар.

- Ну що, - сказав цар тихим голосом, - ти можеш дістати свої секретні ліки, які врятують мене від смерті?

Лікар розсміявся йому в обличчя:

- Ліки! Ти негідний ніяких ліків! Ти злий та черствий правитель, що навіть при смерті жахає всіх людей! Я не маю ніяких ліків. Я обдурив тебе!

 Спочатку цар онімів від жаху. Але лікар не зупинявся. Він лаяв царя, обзивав його останніми словами. Цар почав кликати охорону та челядь. Він кричав, щоб лікаря стратили, але ніхто не відгукувався, адже він сам відправив всіх за межі королівства. Цар був просто у нестямі від гніву. Він спробував чимось кинути у лікаря, але промахнувся. Тоді лікар зіштовхнув царя з ліжка на підлогу. Той упав, сильно вдарившись. Але й цього виявилося замало. Він став штовхати його ногами та лаятись. Цар був просто у нестямі від гніву. Ніколи за своє життя не чув ні від кого поганого слова на свою адресу. Він вселяв страх в кожну людину, був сильним і грізним. Він вирішив будь - що провчити кривдника. І почав повзти за лікарем. Спочатку повільно, потім швидше. Лікар уникав його, посилаючи нові лайки на його адресу. Тоді цар встав на ноги і пішов за лікарем, намагаючись розправитись із кривдником. І ось вже обидва бігли. Лікар встиг вискочити на коня, що йому приготували, і помчав. Цар теж почав залазити на свого коня. Спочатку це йому ніяк не вдавалося. Але він бачив, що лікар вже зовсім близько, і він повинен наздогнати його. І він подолав біль і поскакав. Спочатку повільно, потім швидше, ще швидше. І він вже мчав на повну силу! І тоді цар відчув величезне задоволення. Він раптом зрозумів, що знову може насолоджуватися швидкою їздою. Він так довго лежав у ліжку, що зовсім забув це чудове відчуття. Він став прислухатись до свого тіла, здавалось, що воно набуло колишню легкість. Він зменшив швидкість і почав скакати так просто, для задоволення. Йому не хотілось повертатись до замку. І бажання наздогнати лікаря теж пропало. Коли придворні повернулися до замку, то не повірили власним очам. Замість лежачого вмираючого царя перед ними стояв спритний вершник на коні. Усі намагалися дізнатися, які ж ліки придумав лікар, що повернули царю життя. Але цар тільки примовляв: "Ох, так лікар!"

Назад